Профессионализм и компетентность
Формула газу: чим дорожче, тим краще?
ГОСТРА ТЕМА
«Урядовий кур’єр» намагався розібратись, звідки беруться захмарні ціни на газ для бюджетних організацій
Публікації в окремих виданнях про те, що бюджетні організації дозволяють собі таку розкіш, як закупівля газу по 700—800 доларів за тисячу кубометрів, схвилювали не лише громадськість, а й змусили уважніше придивитися до ситуації в цьому секторі економіки контролюючі органи. Дослідженням того, що відбувається з цінами на вуглеводні, зайнялися також наші власкори в регіонах. Про підсумки цих розслідувань йдеться в сьогоднішніх матеріалах.
Не ловімо кота, де його немає!
Валерій МЕЛЬНИК, «Урядовий кур’єр»
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. На Волині після гучної заяви прес-служби однієї із партій виникло збурення інформаційного простору. У ній стверджувалося, що «низка державних та комунальних установ Волинської області уклали угоди з місцевим монополістом «Волиньгаз» на постачання природного газу в 2013 році за цінами, які значно перевищують граничний рівень для установ та організацій, що фінансуються з державного й місцевих бюджетів та суттєво дорожчі за ринкові». Далі йшло посилання на відповідні дані, опубліковані у «Віснику державних закупівель». І висловлювалося безапеляційне твердження, що це «призвело до сотень тисяч гривень збитків, яких зазнала держава».
Не все так просто, як здається…
Як приклад такої безгосподарності наведено, зокрема, професійно-технічне училище №5 міста Ковель. Його керівництво, мовляв, замовило у ПАТ «Волиньгаз» 170 тисяч кубометрів газу на 848 тисяч гривень. Отож вартість газу склала 4990 гривень за тисячу кубометрів (624 долари) замість 3509 гривень (близько 438 доларів) за 1 тисячу кубометрів, що значно вище за ціни, встановлені Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕ).
— Ми вже втомилися давати пояснення громадськості і правоохоронним органам. Бо ж кожен думає, що при складанні завищеної ціни у нас є якась особиста зацікавленість! — прокоментував подію директор ПТУ-5 Євген Кобченко. — Але це не так!
Докладніше про появу «завищеної» цифри розповіла головний бухгалтер навчального закладу Оксана Сачик.
— Процедура закупівель газу для нашого навчального закладу розпочиналася ще в листопаді, коли рішення НКРЕ від 28 грудня, звісно ж, не було. Аби не зірвати навчальний процес, ми мусили розпочати тендерні процедури із закупки палива і укласти з ПАТ «Волиньгаз» відповідний договір, — повідомила вона. — При цьому керувалися тим, що згідно із щорічною пояснювальною запискою до державного бюджету при розрахункові показників видатків на наступний рік можна застосовувати коефіцієнт приросту. На 2013-й він був доведений у розмірі 1,06. Тому застосували його до ціни газовиків, аби на майбутнє «застовпити» певні обсяги газу та кількість грошей на його оплату.
На той момент «Волиньгаз» уже мав діючу ціну на свою продукцію — 4704,096 гривні за тисячу кубометрів. Вона була сформована власне з ціни газу — 3509,00, а також 20% ПДВ — 701,80 гривні; крім того, включала збір відповідно до статей 314—317 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2756-VI у вигляді цільової надбавки в розмірі 2%, що нараховується на ціну газу за кожну тисячу кубометрів і становить 70,18 гривні і ПДВ — 14,036 гривні. У неї також ввійшли тариф на постачання природного газу (за 1000 куб. метрів — 35,30 гривні і ПДВ — 7,06 гривні) та тариф на його транспортування розподільними та магістральними газовими мережами (відповідно — 305,60 гривні, ПДВ — 61,12 гривні). Всього, як зазначалося вище, — 4704,096 гривні.
— А оскільки у листопаді минулого року майбутня ціна на паливо була ще не відома, ми збільшили ціну 2012-го на коефіцієнт приросту (1,06) і отримали максимальну ціну палива на 2013-й — 4986,34 гривні за тисячу кубометрів, — пояснила механізм ціноутворення Оксана Сачик. — Ця ціна й «засвітилася» при проведенні тендерної процедури. Звідси вона й пішла гуляти по деяких місцевих ЗМІ…
Наміри і договір — речі різні!
При цьому ті не зазначали, що ключовим при укладанні училищем договору з ПАТ «Волиньгаз», яке відбулося після проходження тендерних процедур, став пункт 4,2. У ньому ціна за 1000 куб. метрів природного газу з урахуванням податку на додану вартість, збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки, тарифів на його транспортування, розподіл і постачання зазначена в сумі 4704,096 гривні. Себто та, яка й була рекомендована НКРЕ.
— Держава в її особі регулює ціну газу, який використовується бюджетними установами та організаціями. Таким організаціям паливо транспортує обласне газопостачальне підприємство (облгаз) за регульованим тарифом, який визначений НКРЕ, — прокоментував ситуацію заступник начальника головного управління промисловості та розвитку інфраструктури облдержадміністрації Володимир Бондарук. — Інакше й бути не може, адже волинські газовики розрахунок ціни мають робити і роблять згідно з єдиною спеціально затвердженою для цього методикою.
Повідомлення низки місцевих ЗМІ про те, що бюджетні підприємства на Волині нібито купують газ за завищеними цінами, спростував і голова правління ПАТ «Волиньгаз» Мирослав Коротя.
— Вартість газу, яку зазначає бюджетна організація у «Віснику держзакупівель», є очікуваною вартістю предмета закупівлі на бюджетний рік. Проте ціна газу, яка озвучена в намірах покупця, і ціна реально проданого газу — часто зовсім різні речі, — пояснив він. — Так було, наприклад, і з ковельським ПТУ-5. Цей навчальний заклад задекларував намір купити певний обсяг газу і його очікувану вартість у 2013-му — на рівні 4990 гривень за тисячу кубометрів. Що й стало підставою для публікації у «Віснику державних закупівель».
Вказавши ціну «із запасом», навчальний заклад таким чином убезпечив себе від того, що коштів не вистачить, коли державні ціни на газ протягом року зростуть.
— Нині проводиться перевірка фактів, викладених у засобах масової інформації, — повідомила керівник прес-служби обласної прокуратури Наталія Мурахевич. — Поки що про виявлення порушень нічого сказати не можу. Про кінцеві ж результати перевірки можна буде говорити лише після того, як вона закінчиться.
…Колись, пригадую, на факультеті журналістики нас, майбутніх працівників мас-медіа, один із викладачів запитав:
— Що спільного між людиною і мухою? — і після паузи сам же відповів: — Обох можна легко прибити газетою!
У випадку із «Волиньгазом», на щастя, поки що не постраждав ніхто. Але після поширення інформації про зловживання із закупівлею газу десятки і десятки людей виявилися відірваними від основної роботи і займаються перевірками, написанням довідок, роз’ясненням нюансів тендерної і договірної роботи… Чи по-державницьки це?
Розказана вище історія, на мою думку, мала б ще раз нагадати молодим журналістам про особливу відповідальність працівників ЗМІ перед суспільством. Адже поспішна публікація із неперевіреними фактами, прикладів чого у нашому житті нині стає дедалі більше, часто не тільки збурює інформаційний простір, а й змушує нас, платників податків, нести невиправдані витрати на перевірку достовірності викладеної інформації.
Отож перш ніж ловити чорного кота у темній кімнаті, чи не слід спочатку впевнитися, що він там таки є?
Якщо, звичайно, не ставиться за мету будь-якою ціною забезпечити собі піар…
Дим без вогню на дорогих вуглеводнях
Іван ШЕВЧУК, «Урядовий кур’єр»
СПРОСТУВАННЯ. «На сьогоднішній день ніхто ніякі гроші нікуди не перераховував, тим більше за завищеною ціною», — начальник управління освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації Тетяна Лазарєва однозначно заперечує інформацію про те, що деякі райвідділи освіти Одещини уклали угоди на постачання газу за цінами, що значно перевищують граничний їх рівень. Вартість природного газу для установ та організацій встановлено цього року Нацкомісією з регулювання енергетики (НКРЕ) на рівні близько 3,5 тис. гривень за 1 тис. куб. метрів.
Стосовно повідомлень, які з’явилися на деяких інформаційних сайтах про те, що деякі школи Іванівського району уклали угоди з постачальником газу за цінами, часом ледь не вдвічі більшими від дозволених, то таку інформацію Тетяна Лазарєва називає недостовірною, передусім через те, що наразі в Іванівському районі жодних газових угод ще не підписано.
То звідки ж взялися ті дуті цифри, що з’явилися у пресі?
Заступник начальника облуправління освіти — начальник відділу фінансово-економічного та соціального розвитку Ірина Бернавська пояснює ситуацію таким чином. У районі процедуру закупівлі розпочали 17 грудня, тобто ще до того, як з’явилася постанова НКРЕ про граничний рівень ціни. Отже, як це дає змогу закон, райвідділ освіти розпочав процедуру закупівлі на очікувану вартість. Її вивели, взявши до уваги зростання тарифів між 2011 та 2012 роками. Вочевидь тут і з’явилася цифра, що змусила нашорошити вуха. Але Ірина Бернавська запевняє, що це були тільки попередні розрахункові цифри, котрі в процесі ухвалення районного бюджету в будь- якому разі були б відкориговані у відповідності до всіх наявних нормативних актів.
«Договір на закупівлю буде укладено відповідно до визначеного граничного рівня ціни на природний газ та у відповідності до Закону України «Про здійснення державних закупівель», — офіційно запевняє Тетяна Лазарєва занепокоєне газовими публікаціями Міністерство освіти і науки, молоді та спорту.
Щодо галасу, який зчинився стосовно цього питання, то Ірина Бернавська вважає це не просто «невеличким непорозумінням»: «Здебільшого процедуру проводять після того, як затверджують бюджети і доводять всі потрібні цифри — і це взагалі-то правильніше».
При цьому неважко зрозуміти, що змушує бюджетників іноді вдаватися до суперечливих кроків і бігти поперед потяга. Вже десятиріччями хронічний дефіцит бюджету привчив їх до кількох простих правил: хто перший встав, того і капці, та — проси максимум, щоб отримати норму.
Шість відсотків ризику
Олена ІВАШКО, «Урядовий кур’єр»
КОЛІЗІЯ. Повідомлення в ЗМІ про закупку Миколаївським обласним онкодиспансером природного газу за завищеною ціною викликало чималий резонанс. З одного боку, інформація з посиланням на авторитетне джерело вражає. Адже відомо, що держава встановила єдиний граничний рівень ціни на природний газ для бюджетних організацій. І поки не передбачає збільшення цього рівня. З іншого боку, виникає питання: невже медичний заклад знайшов для постачання газу якусь іншу організацію, яка запропонувала більшу ціну? Взагалі неймовірно. Адже постачальник газу в області єдиний — «Миколаївгаз».
Ціна — реальна
Почалася історія про завищену ціну з невеличкої новини на Інтернет-сайті одного видання, яке посилалося на «Вісник державних закупівель». У тексті, зокрема, йшлося про те, що «обласний онкологічний диспансер м. Миколаєва за 1,87 мільйона гривень замовив «Миколаївгазу» 330 тисяч кубометрів по 5660 гривень, або $708 за тисячу кубометрів газу. При цьому постачання газу замовлено на січень-лютий, коли жодних коливань цін на газ не буде». Звісно, це повідомлення вже місцеві ЗМІ трактували по-своєму. Мовляв, уряд заявляє про єдину збережену ціну, а тут, всупереч усьому, дві юридичні особи (онкодиспансер та «Миколаївгаз») домовляються про щось явно незаконне. Привід для фантазій безмежний. І корупцію можна вигадати, і махінації, і щось інше на кшталт «закордон нам допоможе».
Влада відреагувала негайно. Голова облдержадміністрації Микола Круглов, коментуючи новину, заявив, що інформація недостовірна. «Бюджетні організації закуповують газ виключно на умовах тендеру, — пояснив М. Круглов, — але постачальник єдиний — облгаз. Тож ситуації, коли хтось закупив газ «зі сторони» та й ще за завищеною ціною, просто не може бути в реальності. Ми всі — споживачі бюджетні, для опалення беремо єдиний газ за єдиною ціною для всіх споживачів. У нас просто не існує іншої організації, яка мала б ліцензію на постачання газу та укладання відповідних договорів. Тому, переконаний, інформація не відповідає дійсності».
Свої пояснення з приводу повідомлень в Інтернеті висловило й управління охорони здоров’я облдержадміністрації. Основна суть коментарів зводиться до того, що у «Віснику державних закупівель» була розміщена інформація про орієнтовну ціну, закладену ще до прийняття державного бюджету і без врахування індексів та коефіцієнтів. Це, так би мовити, були виключно наміри. Також в управлінні звернули увагу на те, що «Вісник державних закупівель» не оприлюднює суму укладеного договору, тому висновки, зроблені на попередніх даних, є необгрунтованими.
Насправді, в результаті проведеної процедури закупівлі природного газу у ПАТ «Миколаївгаз», обласний онкодиспансер уклав договір з цим підприємством на поставку 330 000 кубів природного газу на загальну суму 1 635 100 гривень, що відповідає сумі кошторисних призначень на 2013 рік та зареєстровано органами Казначейства. «Таким чином, — пояснюють в управлінні охорони здоров’я, — вартість 1000 кубів природного газу на момент укладання договору становить 4717,30 гривні з ПДВ. При цьому під час формування видатків на оплату природного газу також враховано коефіцієнт очікуваного споживання цін на природний газ на рівні 1,06, що відповідає вимогам постанови КМУ від 29.04.2006 № 605».
Начебто, все зрозуміло. Ніхто не постраждав. Ніхто не нажився. Ніхто не втратив. Усі медичні заклади області купують газ за ціною 4717,30 гривні за тисячу кубів, що відповідає існуючим нормам. Орієнтовна ціна з реальною не збіглася. Фактично вона нижча і цілком відповідає законодавству. Медицина навіть заощадила.
Хто не ризикує, той… банкрут
І все ж таки незрозумілими залишаються декілька питань. На підставі чого формувалася так звана орієнтовна ціна? Що це за «орієнтир» узагалі? І чому, не маючи жодних даних про можливі ризики та підвищення в майбутньому ціни на газ, облгаз укладав договори з бюджетними установами на заздалегідь вищу суму? Чим керувався?
Чергову відповідь «Урядовому кур’єру» знову-таки дали в управлінні охорони здоров’я. Виявляється, що у грудні минулого року медичні заклади уклали договори з «Миколаївгазом» на його умовах та з врахуванням його рекомендацій. Єдина газопостачальна організація, що є монополістом у своїй галузі, наполегливо пропонувала передбачити в угодах коефіцієнт у 6% (!) на неочікувані ситуації. Такі, як підвищення цін на газ, збільшення тарифів на транспортування та постачання, стрибок інфляції, зміна індексів та коефіцієнтів. Про всяк випадок. Аби застрахувати себе. Але такі непродумані прогнози призвели, як мінімум, до суцільної плутанини.
Втім, відомо, що опиратися волі газопостачальної організації жоден бюджетний заклад не в змозі. Запропонував монополіст передбачити 6% — передбачили. Адже в бюджетних організаціях добре знають, що зменшити передбачений обсяг видатків нескладно. А ось збільшити статтю витрат досить проблематично. Знову оголошувати тендер, знову чекати результатів, знову оформлювати договори. Все це загалом утрачений час, ресурси, організаційні незручності. Врешті-решт, можна і без тепла лишитися в розпал сезону.
В свою чергу «Миколаївгаз» не робить таємниці з процесу формування тарифів, а пояснює: «ціна на газ встановлюється НКРЕ, а не облгазом». І додає свої розрахунки.
І все ж таки в «Миколаївгазі» так і не змогли відповісти на запитання нашого видання: звідки взялися «орієнтовна» ціна та горезвісні шість відсотків коефіцієнта. Вірогідніше за все, підприємству зараз не до з’ясування та коментування таких дрібниць, оскільки днями Миколаївський господарський суд розпочав провадження у справі про банкрутство ПАТ «Миколаївгаз».
КОМПЕТЕНТНО
Юрій КОРОЛЬЧУК, експерт Інституту енергетичних досліджень:
— Безперечно, для установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, ціна газу не може сягати 700—800 доларів за тисячу кубометрів. Якщо взяти всі її складові — саму вартість газу, цільову надбавку, тариф на його транспортування магістральними та розподільними трубопроводами, тариф на постачання, — то цінова планка для кінцевого споживача — бюджетних організацій має міститися десь на рівні 590 доларів за тисячу кубів з урахуванням ПДВ. Тобто вона не може бути вищою від тієї, яку встановлює Національна комісія з державного регулювання у сфері енергетики (НКРЕ).
Щодо тарифів на транспортування магістральними та розподільними трубопроводами і тарифів на постачання газу, які є досить вагомим «доважком» у його ціні для кінцевого споживача, то знову ж таки їх встановлює НКРЕ. Ці кошти мають іти на фінансування господарської діяльності, в тому числі на заміну обладнання, утримання в належному технічному стані, так би мовити, всього газового господарства. Прибутковість облгазів не може перевищувати п’яти відсотків — за цим слідкує НКРЕ.
Інша річ, що корупційна складова може бути закладена на рівні продавець-споживач. Приміром, уже після того, як облгази сформували портфель замовлень і подали відповідну заявку в «Нафтобаз», до них може звернутися споживач, який «випадково» про∂авив визначений термін подачі заявки на придбання газу. Йому можуть запропонувати купити його у приватної компанії, хоча транспортуватиме його все одно облгаз, оскільки інших постачальників просто немає. Ось тут, в ході цієї оборудки, й можливі маніпуляції, внаслідок яких виникає можливість «погріти руки» як одній, так і іншій стороні.
Ще один нюанс, про який, так би мовити, широка аудиторія дуже мало знає. Йдеться про цільову двохвідсоткову надбавку, закладену в ціну для кінцевого споживача. Люди часто не знають, що за рахунок цих коштів у їхніх оселях повинні безплатно встановлювати лічильники. І цим користуються власники облгазів, пропонуючи споживачам купувати і встановлювати лічильники за власні кошти. Інакше, мовляв, доведеться чекати в черзі кілька років. Тому, безперечно, це питання, як і використання різних «тарифних коштів» (близько 50 доларів за кожну тисячу кубометрів), мають перебувати під постійним контролем відповідних органів.
ОКРЕМА ДУМКА
Якого ще підвищення хоче МВФ?
Василь ТУГЛУК редактор відділу журналістських розслідувань «Урядового кур’єра»
Після детального розслідування нашими власкорами теми ціни на газ для бюджетних організацій у регіонах, здавалось би, можна поставити крапку в цій історії. По суті, сенсація, яку розповсюдили деякі електронні ЗМІ, щодо захмарних цін на блакитне паливо для окремих навчальних закладів належить до розряду тих, про які кажуть: «Чув дзвін». Хоча можна припустити, що якби не інформація, винесена на широкий загал журналістами, то дехто таки закуповував би газ по 700—800 доларів за тисячу кубів.
Однак поза увагою колег залишилось кілька інших запитань, відповіді на які досі ніхто так і не дав. Ідеться не про те, що так званий коефіцієнт ризику варіюється в різних регіонах від 1,06% до шести, і навіть не про те, що облгази, які є монополістами, диктують свої умови споживачам, змушуючи їх погоджуватися на тендерні пропозиції, які значно вищі від реальних цін. Питання, про які йтиметься далі, стосуються передусім об∂рунтованості цін на газ для бюджетних організацій і чому вони ідентичні тим, за якими одержують блакитне паливо промислові споживачі, використовуючи його для виробничих потреб.
Варто, мабуть, уважніше придивитися і до тарифів на транспортування газу магістральними і розподільними трубопроводами, на його постачання, які значно здорожчують вуглеводні для споживачів.
Стосовно останнього, то вони начебто цілком законні, оскільки їх встановлює НКРЕ, тобто держава. Проте виникає запитання щодо того, чи вони на сто відсотків умотивовані.
Підстави для сумнівів виникають тоді, коли детально знайомишся з історією їх зростання. Приміром, лише у 2010 році середньорозрахункові тарифи підвищувалися двічі. З 1 травня — на 34,4%, а з 1 серпня — ще на 56%. У результаті лише протягом трьох місяців 2010-го тарифи зросли удвічі. І хоч «Нафтогаз» аргументував необхідність їх підвищення тим, що чинні на той час не покривали всіх витрат «Укртрансгазу», пов'язаних із транспортуванням його споживачам, необхідність дворазового їх підвищення викликає сумнів. На думку експертів, власники облгазів просто протиснули таке рішення через НКРЕ.
Щодо ціни на газ, то не акцентуватимемо на тому, що в Туркменії, наприклад, він для населення взагалі безплатний, а в Росії його вартість для індивідуальних споживачів нижча як 100 доларів за тисячу кубометрів. Оскільки в цих двох країнах вуглеводнів, як кажуть, не бракує, то вони можуть дозволити собі таку розкіш. Приміром, у Росії, де на внутрішнє споживання йде понад 60% всіх обсягів добутих вуглеводнів, виручка «Газпрому» становить лише 30% сумарного продажу. Зате прибутки від експорту більш ніж утричі перекривають внутрішній показник. Тобто експорт перекриває низькі ціни для внутрішніх споживачів.
Україна цим похвалитися не може, проте неодноразово доводилося чути з високих трибун, що ми видобуваємо газу достатньо, аби забезпечити потреби ЖКГ нашої країни.
У такому разі виникає запитання: чому бюджетні організації змушені платити за нього ціну навіть вищу від тієї, за якою ми закуповуємо його у «Газпрому»? Адже собівартість вітчизняного газу принаймні у чотири рази нижча від того, що його експортують в Україну «стратегічні партнери».
Оскільки утримання бюджетних організацій лежить, так би мовити, на плечах громадян України як платників податків, то виходить, що їх просто обдирають добуваючі українські компанії, значна частина яких належить приватному капіталу. До речі, багато з них одержали за суто символічну суму родовища газу, в дослідження і розробку яких держава вклала мільярди. То чому б не змусити їх хоча б на період, доки ми позбуватимемося газпромівського зашморгу, продавати вуглеводні за цінами, прийнятними для внутрішнього ринку, а не газпромівськими? Сьогодні ж виходить, що власники таких компаній купують собі яхти та катаються на бентлі, а держава не знає, де знайти кошти на латання дірок у бюджеті.
Звичайно, не йдеться про підвищення цін для промисловості, яка закуповує газ за тими самими цінами, що й бюджетні організації. Оскільки продукція наших підприємств і так стає неконкурентоспроможною через високі ціни на енергоносії. Але ж за рахунок внутрішнього видобування вуглеводнів можна знизити ціни для так званих бюджетників?
Источник:
Грамотно и профессионально, по-деловому, без пиара и заносчивости, компетентно и индивидуально. Юридические услуги и результат.
...
