Профессионализм и компетентность
Який король голий?
НА ЧАСІ
Розвіювання міфів про альтернативну енергетику
На жаль, відновлювана енергетика, не без допомоги лобістів-представників викопних видів палива, обростає міфами і стає схожою на мачуху. Щодо традиційної енергетики на споживачів повсякчас намагаються одягти рожеві окуляри, перетворивши її на таку собі Попелюшку. Ми спробували розібратися, що міф, а що правда в цій історії.
Міф перший: земля
Найбільш поширений міф, що сонячні й вітрові електростанції потребують чималої площі, яку варто було б використати під агровиробництво. Справді, кожні 5—15 кВт під вітряками «з’їдають» ділянку 1 кв. км, але для них (як і для СЕС) виділяють землі не сільгосппризначення: кар’єри, пустирі, території зі складним рельєфом тощо. Після них грунти хоч і деградують (від надмірного затінення), але їх можна відновити. На відміну від тисяч гектарів під шламовими звалищами або складами з паливом. Не згадуючи вже про те, що видобуток вугілля спричиняє осідання грунтів і підтоплення (лише у Донецьку підтоплено 31% земель, в Макіївці — 42%). При виробництві ядерного палива ще гірше. Для отримання однієї тонни такого палива потрібно видобути 3 тис. тонн уранової руди, а після відпрацювання захоронити приблизно 2200 тонн радіоактивних відходів. Могильники, у яких вони зберігаються, до речі, розташовані не на Місяці, а поруч із нашими домівками. Тоді як при виробництві сонячної чи вітрової енергії ховати у землю нічого не треба, та й вартість палива дорівнює нулю.
Мало не забули! Численні ТЕС, АЕС теж не зависають у повітрі, а стоять на землі, перетворюючи її на техногенні пустелі. Та й під трубопроводи, дороги, насосні і компресорні станції територію теж виділяють. То чи варто дорікати безпаливній і безвідходній енергетиці за «потяг» до великих ділянок або псування естетичного сприйняття ландшафту?
Міф другий: загрози
Другий міф, що «зелена» енергетика не така вже й зелена. Бо ВЕС шкодять здоров’ю людей, генерують шум і вбивають птахів, а сонячні модулі виробляють із використанням токсичних речовин, які погано впливають на екологію. Та все пізнається у порівняні.
Сучасні ВЕС на відстані до 300 метрів генерують звук, не сильніший за звук домашнього холодильника. Перед їх встановленням досліджують шляхи міграції птахів. Щодо сонячних батарей, то при їх виробництві використовують кремній (якого вдосталь у звичайному піску), фосфор і галій (1—2 клас небезпеки), інколи кадмій-телур. Та, як наголошують фахівці, цей продукт майже повністю (до 98%) разом з іншими токсичними речовинами використовують для виробництва фарб, елементів живлення, електронного обладнання, пестицидів тощо. Тож людство, зокрема й критики сонячної енергетики, повинні відмовитися від мобільних телефонів, комп’ютерів і елементів живлення.
Міф третій: вартість
І зрештою третій міф: дороге обладнання й енергія. З 2008 року вартість сонячних модулів щороку знижується на 10—15%. А ККД з 6% у перших батарей зріс до 15% і вище — у сучасних (а в дорожчих до 30—35%). Згадаймо, що таке об’єкти традиційної енергетики в Україні. Переважно це — енергоємні підприємства, зношені на 70—80%. Їх модернізація потребує колосальних ресурсів. Загалом реформування всієї енергетики розробниками оновленої «Енергетичної стратегії України до 2030 року» оцінено 1,7 трлн грн. Ставку зроблено на традиційну енергетику, як більш рентабельну. Але, коли в Україні кажуть про привабливіші ціни на енергію, вироблену з викопних видів палива, скромно забувають включити до «прейскуранта» ще й державні дотації у цю галузь. До речі, дотується традиційна енергетика не лише в Україні, а й у інших країнах.
Приміром, у 2008 році лише на традиційно збиткову вугільну галузь виділяли майже 7,5 млрд грн дотацій, тобто 3% від річного бюджету країни. Тоді ціна на вугілля складала 75% від собівартості його видобутку. З держбюджету-2012 на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції було виділено 7,8 млрд грн і ще 2,1 млрд грн за законом від 1 жовтня.
Сьогодні у спробах максимально замістити імпортний природний газ дороге вітчизняне вугілля низької якості перетворюється на стратегічний ресурс. Це потребуватиме сотень мільярдів гривень нових державних вливань. Тоді як довготривала криза у вітчизняному вуглепромі наводить на думку, що великі обсяги державних субсидій витрачають неефективно. А в планах уряду лише нарощування обсягів видобутку до 130 млн тонн у 2030 році енергоресурсу із вкрай сумнівними екологічними характеристиками. Тим часом у суспільстві є побоювання, що реконструйовані за кошти держави і переведені на вугілля ТЕЦ потім приватизують за безцінь приватні компанії. Тобто держава знову дотуватиме приватний капітал.
Якщо традиційна енергетика так само користується дотаціями, як і альтернативна, чи є сенс її прихильникам й надалі генерувати ще один із найпоширеніших міфів про відновлювану енергетику, що вона нібито існує лише за державний кошт? Можливо, причина генерації подібних міфів — у прагненні усунути конкурента у доступі до бюджетних грошей?
Источник:
Грамотно и профессионально, по-деловому, без пиара и заносчивости, компетентно и индивидуально. Юридические услуги и результат.
...
