Профессионализм и компетентность
Вони жартували про вічне
ЩОБ ПАМ’ЯТАЛИ
Відомого артиста Віктора Ільченка вшанували у стінах його альма-матер
Коли той, хто жив за останніх радянських часів, чує прізвище Ільченко, то зазвичай згадує і Карцева. А далі асоціації ведуть до Жванецького. Адже він писав дуету Карцева та Ільченка мініатюри, які знав, слухав і любив увесь Союз. На відміну від своїх партнерів по естраді, Віктор Ільченко фактично так і залишився в тих часах. Він бо пішов із життя 1992 року. Цього року минуло 20 років відтоді, як артиста не стало, і 75 — відтоді, як він з’явився на світ. Оця подвійна кругла дата і стала приводом для вечора пам’яті, що відбувся нещодавно в Одеському національному морському університеті.
Після смерті Віктора Ільченка знаменитий колектив розпався. Фото з сайту odessitclub.org
Саме тут майбутній артист свого часу здобував фах інженера і зробив свої перші кроки до великої сцени. Разом із Михайлом Жванецьким, який вступив до цього ж вишу двома роками раніше, вони створили студентський театр «Парнас — 2». Разом із Жванецьким після закінчення працювали в Одеському порту, разом із Жванецьким і Карцевим, що приєднався до них трішки пізніше, почали виступати в Ленінградському театрі мініатюр Аркадія Райкіна.
«Вітя був мені найближчим другом, — згадує Михайло Жванецький, — він був вищим за мене на голову, але моя мама намагалася йому щось перешивати. Моя мама любила його як мене». Ця турбота Віктору була зовсім не зайвою. Уродженець російського Борисоглібська, в Одесі він мешкав у гуртожитку і жив практично на одну стипендію.
«В матеріальному плані йому було важко. Іноді доводилося ночами підробляти — розвантажував у порту вагони, — згадує вдова Віктора Ільченка Тетяна Зиновіївна. — Батько Віктора був авіаційним інженером, і він теж мав би піти в авіацію, але начитавшись пригодницьких романів, вирішив пов’язати своє життя з морем і тому приїхав до Одеси».
І не те, щоб він схибив у виборі. Тетяна Зиновіївна згадує, що вчився Віктор добре — ледь-ледь не дотягнув до червоного диплома. «Я досі не знаю, що було б краще для нього — працювати в пароплавстві чи бути артистом, — каже Михайло Жванецький, — з нього вийшов би непоганий керівник — біля нього завжди гуртувалися люди. Він пішов із життя — і ми розвалилися всі. Я став виступати окремо. Рома (Роман Карцев. — «УК») став сам собі писати. Вітя нас тримав».
Михайло Жванецький вважає, що в сучасних умовах Віктор Ільченко навряд чи зміг би досягнути того успіху, що мав: «Конкуренція зараз суто капіталістична. Попит на гумор великий, і під цей попит багато виросло барахла всякого».
Інакше кажучи, справжнє мистецтво виявляється витривалішим за своїх творців: «А що оте, що на екрані показали (на вечорі демонстрували одну із мініатюр у виконанні Ільченка та Карцева), — хіба воно застаріло? — запитує Жванецький, — адже це людські речі, а не політично-злободенні. Коли б ми там на екрані просто лаяли радянську владу — люди б зараз позіхали — це було б малоцікавим. А так ми говоримо про Одесу, про дівчину, що йде перед тобою, про погоду, трішки солонувату та покриту пилком — це вічні речі».
Источник:
Грамотно и профессионально, по-деловому, без пиара и заносчивости, компетентно и индивидуально. Юридические услуги и результат.
...
