Чи можна претендувати на частку в праві власності на житло, маючи зареєстроване місце проживання в ньому?
Щодо особливостей прав на частку в праві власності на житло в чинному законодавстві України та судовій практиці. Реєстрація місця проживання це фактично закріплення за особою її офіційної адреси.
Звідки тоді взявся стереотип, що реєстрація в своєму житлі інших осіб це небезпечно для власника? Корінь питання потрібно шукати в інституті прописки, який було започатковано в радянські часи. Право вільно пересуватися тоді було обмежене, як і право власності. Прописка носила дозвільний характер, можливість її отримати була пов'язана з місцем роботи, навчання, іншими поважними причинами, оскільки житло надавалося з державного чи комунального фонду.
Коли було прийнято рішення здійснити приватизацію житлового фонду, право зареєструвати власність на житло отримали в рівних частках особи, прописані в ньому.
В 2001 році на зміну інституту прописки прийшов інститут реєстрації місця проживання. Останній носить повідомний характер. Кожна особа має право на житло і свободу пересування, не потрібно питати дозволу в держави де жити але є обов'язок повідомити про прийняте рішення щодо такого місця проживання.
В умовах ринкової економіки, житло – це повноцінний товар, який вільно можна продавати і купувати. Особа може бути власником декількох житлових приміщень, і проживати деякий час в одному місці, деякий – в іншому, але реєстрація місця проживання здійснюється за однією адресою на вибір.
Наявність зареєстрованих осіб в житлі - не перешкоджає продажу такого житла. Новий власник, звичайно, не зацікавлений в покупці «з обтяженням» і має право звертатися до суду з вимогою усунення перешкод здійснювати своє право власності (для зняття з реєстрації осіб).
Підставою для реєстрації місця проживання за конкретною адресою може бути:
- -право власності на житло;
- -згода власника житла;
- -договір оренди;
- -рішення суду (про надання особі права на вселення, визнання за особою права на вселення або права власності, надання права на реєстрацію місця проживання).
Зняття з реєстрації здійснюється:
- - у зв’язку із припиненням права власності на житло;
- - за волевиявленням зареєстрованої особи;
- - у зв’язку із смертю зареєстрованої особи;
- - у зв’язку із закінченням дії договору;
- - за рішенням суду (про визнання особи такою, що втратила право користуватися житлом та проживати в ньому, про виселення, про втрату права власності, про визнання особи безвісно відсутньою, оголошення померлою).
Одного бажання власника житла для зняття з реєстрації місця проживання інших осіб з його житлового приміщення – недостатньо. Якщо виникає конфлікт – питання вирішується в суді.
Реєстрація місця проживання особи може створити перешкоди власнику щодо реалізації права користування і розпорядження його майном. Власник має право вимагати усунення цих обмежень, наприклад шляхом звернення до суду для зняття особи з реєстрації місця проживання. У такому зверненні має бути пред’явлена одна з таких вимог:
- про позбавлення права власності на житлове приміщення;
- про позбавлення права користування житловим приміщенням;
- про визнання особи безвісно відсутньою;
- про оголошення фізичної особи померлою.
Про це зроблено висновок в постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11. Для того щоб вирішити питання про зняття особи з реєстрації місця проживання, суд має встановити наявність права користування такої особи житлом.
Результат судового розгляду справ, пов’язаних з зняттям особи з реєстрації залежить від того, ким приходяться власнику зареєстровані особи, наявність зареєстрованих неповнолітніх дітей, наявність в зареєстрованих осіб іншого житла, приданого для проживання.
Приклад з судової практики. Мати як власниця будинку звернулася до суду з позовом до своєї доньки та двох онуків – просила визнати їх такими, що втратили право користування житловим будинком. Добровільно виселятися вони не хочуть, інтересу до проживання в будинку не виявляють. А вона через наявність зареєстрованих осіб не може повноцінно користуватися будинком та оформити субсидію. Суд першої інстанції задовольнив позов. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким в задоволені позову відмовлено. Було встановлено, що відповідачі не проживають в будинку з поважних причин – наявності конфлікту з позивачем. Касаційний суд залишив в силі рішення апеляції (справа № 323/2569/16-ц).
Якщо в житлі зареєстровані неповнолітні особи, які являються членами сім’ї (навіть колишніми) власника, і не мають іншого місця для проживання – суд може стати на їх захист і відмовити у виселенні.
Кожного разу, коли власник дає згоду на реєстрацію місця проживання в його оселі, - він має розуміти, що у випадку, коли в зареєстрованої особи з’являться діти (або є діти до 14років) – місце їхнього проживання має бути зареєстроване біля одного з батьків, згода власника житла для реєстрації дитини не потрібна.
Якщо підставою реєстрації місця проживання є договір оренди житла укладений строком більше ніж на 1 рік, і ви, як наймодавець не бажаєте його продовжувати, - необхідно повідомити про це наймача за 3 місяці, щоб строк дії договору не продовжився автоматично на той самий строк на тих же умовах, інакше наймач має право і надалі бути зареєстрованим у вашому житлі.
Отже, реєстрація місця проживання носить повідомний характер і надає право користуватися (проживати) в житловому приміщенні. Сам факт реєстрації в чужому житлі не тягне за собою права претендувати на нього. Та, наприклад, якщо особи перебувають у фактичних шлюбних відносинах, і у разі смерті одного з них, який був власником житла, реєстрація місця проживання може слугувати доказом спільного проживання, і мати наслідком спадкування майна (житла).
Якщо ви зареєстровані в чужому житлі і вам чиняться перешкоди реалізації свого права проживання, або ви є власником і знаходитеся в роздумах відносно того чи реєструвати в своєму житлі сторонніх осіб, перш за все необхідно проконсультуватися з юристом чи ще краще - найняти сімейного адвоката. Врахувати усі ризики неможливо, але можна по максимуму убезпечити своє право!