Профессионализм и компетентность
Користування житлом після розірвання шлюбу: домовитися неможливо судитися!
Розірвання шлюбу припиняє існування в подальшому взаємних прав та обов’язків чоловіка та дружини як подружжя, але не припиняє правовідносин, пов’язаних із вихованням, утриманням спільних дітей та здійснення правомочностей відносно набутого в шлюбі майна.
В законодавстві встановлена презумпція про те, що все нажите майно за час шлюбу належить подружжю на праві спільної сумісної власності, при цьому не має значення чиє ім’я вписано до реєстраційних документів, що посвідчують це право власності. Частки кожного з подружжя є рівними, незалежно від того, що хтось один із них не працював, а натомість займався господарством. Проте, законом встановлено і винятки з презумпції спільної сумісної власності – коли майно було набуте на особисті кошти одного з подружжя, які він отримав, наприклад в подарунок або заробив ще до укладення шлюбу. Всі ці правила і винятки створюють правові підстави для спорів, пов’язаних із користуванням спільним майном. Як показує практика, особливо гострим є квартирне питання за існування конфлікту між сторонами. Тому що спільно проживати в одному приміщенні після розірвання шлюбу – може виявитися нестерпним!
Які є варіанти вирішення квартирного питання між колишніми чоловіком та дружиною?
Найбільш очевидним та швидким є варіант, коли сторони дійшли порозуміння з приводу виділення у власність одному з них певного майна чи встановлення компенсації, якщо виділити частку є неможливо з урахуванням специфіки об’єкту. Наприклад, виділити частку в будинку в деяких випадках можливо, а в квартирі – мало ймовірно.
Якщо колишні чоловік та дружина не дійшли згоди щодо майнових питань і між ними існує спір з цього приводу, то він може бути вирішений в суді.
Залежно від обставин кожної життєвої ситуації, в суд можна звертатися з однією із або сукупністю таких вимог:
- про поділ майна, що знаходить в спільній сумісній власності та виділення часток в натурі;
- про визначення порядку користування спільним майном;
- про визнання майна, набутого під час шлюбу таким, що належить одному з подружжя на праві особистої приватної власності;
- про визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням;
- про позбавлення права власності;
- про виселення.
Так, чоловік дав згоду на реєстрацію місця проживання своєї дружини та її сина в належному йому на праві власності будинку. Через 9 років спільного життя шлюб було розірвано. Після розірвання шлюбу чоловік змушений винаймати собі квартиру, оскільки тепер вже колишня дружина та її син відмовляються звільнити належне йому житло і створюють перешкоди в доступі до нього.
Суд першої інстанції не встановив підстав для виселення, і з посиланням на статтю 156 ЖК України, яка встановлює правило про те, що припинення сімейних стосунків з власником житла не тягне за собою припинення права користуватися цим житлом – в позові про виселення відмовив. Апеляційний суд залишив дане рішення без змін. Суд касаційної інстанції встановив неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і став на захист непорушності права власності. Позовні вимоги про виселення задовольнив.
При вирішенні спору судом було застосовано правила глави ЦК України про сервітут. Відповідачі вселилися у чужий будинок і набули права користуватися ним, яке по своїй суті є сервітутним. А сервітут встановлює право обмеженого користування чужим майном, яке не позбавляє власника правомочностей: володіти, користуватися, розпоряджатися. В статті 406 ЦК України встановлено правило, що за рішенням суду, на вимогу власника і за наявності обставин, що мають істотне значення – сервітут може бути припинено. Відповідачі вселилися у спірний будинок як члени сім`ї власника будинку. Доказів того, що після розірвання шлюбу за рішенням суду, вони ведуть спільне господарство, проживають однією сім`єю із власником будинку і є членами його сім`ї суду не надано. Тому право відповідача на користування чужим будинком шляхом проживання в ньому підлягає припиненню на вимогу власника будинку і на підставі статті 406 ЦК України (постанова ВС КЦС від 04.12.2019 № 235/9835/15-ц).
Зовсім по іншому вирішуються спори, по’вязані з виселенням колишнього члена сім’ї разом із неповнолітньою особою. Так, шлюб між чоловіком та дружиною було визнано недійсним з причини того, що на момент його укладення жінка перебувала в іншому зареєстрованому шлюбі, що є порушенням принципу одношлюбності та, як наслідок, є підставою для визнання такого шлюбу недійсним.
Проте, під час спільного проживання в такому шлюбі у чоловіка і жінки народилося двоє дітей. Жінка з дітьми має зареєстроване місце проживання та проживає у будинку, що належить чоловіку на праві власності. Тепер чоловік подав позов до суду про виселення дружини в недійсному шлюбі на підставі того, що відповідно до статті 45 СК України вона не набула права на проживання в належній йому квартирі, при цьому постійно порушує правила співжиття, що робить неможливим для нього проживання спільно в одній квартирі. Суд в задоволенні позову відмовив, оскільки було встановлено, що жінка вселилася до квартири ще задовго до того, як було укладено недійсний шлюб.
Тобто, особи спільно проживали, вели господарство, у них народилися діти. Крім того, виселення відповідача може призвести до порушення прав неповнолітніх дітей, в тому числі і їх виселення. Спір на цьому не закінчився і справа дійшла аж до Верховного суду, який залишив в силі рішення суду першої інстанції (постанова ВС КЦС від 04.12.2019 № 756/13325/16-ц).
Допомога адвоката, у справі щодо користування житлом після розлучення, не буде зайвою
Отже, багато в чому результат вирішення майнового спору колишнього подружжя в суді залежить від обґрунтованості позовних вимог та достатності доказів, які надаються суду. Для того щоб відстояти свою правду в кожному разі необхідно користуватися кваліфікованою правовою допомогою. Адвокат, який спеціалізується на сімейних і майнових спорах зекономить вам час, нерви, гроші, і головне – допоможе захистити ваші права!
